Ми не ведемо переговорів, коли викрадають дітей

Те, що відбувається сьогодні, — це не дипломатична «сіра зона».Це злочин, який триває.

Тисячі українських дітей були викрадені, депортовані до Росії, розлучені зі своїми родинами, позбавлені мови та ідентичності, піддані ідеологічній обробці — а в деяких випадках і насильству.Цей факт встановлений, задокументований і відомий.

І попри це переговори тривають.Ніби це може зачекати.Ніби можна говорити про мир, поки діти залишаються в полоні.

Це не недогляд.Це — рішення.

Примусове переміщення українських дітей — це не наслідок війни і не гуманітарне відхилення.Це свідома, спланована й відкрито здійснювана державна політика.

У міжнародному праві існують чіткі терміни. Вони точні:воєнний злочин.злочин проти людяності.геноцид.

Називати це інакше, розмивати технократичною мовою або зводити до «гуманітарного питання» — це не дипломатична обережність.Це моральна фальсифікація.

Війни руйнують міста.Викрадення дітей руйнує майбутнє.

Вириваючи дітей із сімей, культури та пам’яті, Росія прагне не лише виграти війну.Вона намагається стерти народ у часі.

Будь-які переговори, які не вимагають негайного, безумовного й перевірюваного повернення кожної депортованої української дитини, є нелегітимними.

Зі злочином, який триває, не ведуть переговорів.Його припиняють.

Говорити про припинення вогню, поки дітей утримують силою, — це не прагматизм.Це капітуляція.

Діти — не розмінна монета.Вони не інструмент переговорів.Вони не «жест доброї волі».Вони — жертви.

Їхня доля має передувати будь-яким обговоренням.

Уряди знають.Міжнародні організації знають.Дипломати знають.

Отже, мовчання — це не незнання.Це політичний вибір.

Кожен день, коли питання депортованих дітей не є центральним у переговорах, — це день, коли міжнародна спільнота мовчазно погоджується з тим, що деякі злочини можуть бути «терпимими» заради стабільності.

Історія суворо засудить цю поблажливість.

Не буде тривалого миру, збудованого на ідеологічній обробці, викоріненні та насильстві над цілим поколінням.Будуть лише відкладені конфлікти, передані травми й відтворена ненависть.

Повернення українських дітей — це не гуманітарний жест.Це юридичний обов’язок.Це моральний імператив.Це стратегічна необхідність.

Понад усе має бути одна вимога:

Поверніть дітей. Усіх. Негайно.

Мир, збудований на викрадених дітях,не є миром