Продовжувати допомагати Україні, попри корупційні скандали та бездіяльність щодо депортованих дітей

Вже понад два роки війна в Україні змінює життя мільйонів людей. Зруйновані міста, розділені сім’ї та діти, вирвані зі своєї країни, викликали безпрецедентну хвилю міжнародної солідарності. Проте з часом корупційні скандали та певна інституційна інертність підривають довіру та втомлюють громадську думку. Багато хто запитує: чи варто й надалі допомагати Україні?

Відповідь — так, як ніколи раніше.

1. Допомога Україні — це не підтримка зловживань, а підтримка народу

Корупційні викриття, що регулярно з’являються в Україні, шокують, дратують і часом демотивують. Вони беззаперечні й мають бути повністю визнані. Але зводити країну, яка воює за власне виживання, лише до її політичних недоліків — стратегічна й моральна помилка.

Допомагати Україні — це не підтримувати окремих корумпованих чиновників:це підтримувати народ, який бореться за своє життя, свободу та право на існування.

Це підтримувати сім’ї, що втратили домівки, зруйновані села, самотніх літніх людей, солдатів, які захищають свою землю, травмованих та депортованих дітей.

Корупція не повинна бути приводом, щоб відвернутися від усього народу.

2. Питання депортованих українських дітей: універсальний моральний обов’язок

Понад 20 000 українських дітей були викрадені, вивезені, русифіковані або передані в російські родини. Цей злочин — не лише порушення міжнародного права:він є глибокою раною для всього людства.

Однак інституційна реакція залишається повільною, інколи нерішучою. Родини чекають, громадські організації борються майже поодинці, а прогрес — надто слабкий, як на масштаби трагедії.

Але це не повинно вести нас до байдужості.

Покинути цих дітей — означало б погодитися, що у 2025 році можна стерти ідентичність та походження цілого покоління без спротиву.

Продовжувати працювати заради їх повернення — моральний імператив, який виходить за межі української політики чи внутрішніх напружень.

3. Корупція — це виклик, але він не повинен паралізувати допомогу

Так, в Україні існує корупція — як і в багатьох країнах, що живуть у стані війни.Так, деякі питання просуваються надто повільно, навіть якщо вони стосуються життєво важливих гуманітарних справ.

Але міжнародна спільнота має інструменти: умовність фінансування, контроль, прозорість, партнерства з громадянським суспільством, аудит програм, незалежні проєкти.

Можна допомагати ефективно, не заплющуючи очі на зловживання.

Питання не в тому, щоб «карати» населення скороченням допомоги, а в тому, щоб зробити цю допомогу здоровішою, контрольованою, краще спрямованою.

4. Солідарність має бути тверезою, але вона повинна тривати

Підтримувати Україну сьогодні — означає захищати спільні для всіх цінності:

• суверенітет держав,• захист цивільного населення,• неприйняття депортації дітей,• гідність перед обличчям насильства держави, яка намагається стерти інший народ.

Можна бути тверезим у погляді на слабкі сторони української держави й водночас відмовитися від ідеї покинути її.

Адже альтернатива значно гірша:допустити бездіяльність, відвернути погляд, прийняти несправедливість як норму.

Висновок: допомога Україні — це спільна відповідальність

Цілком природно відчувати розчарування. Природно злитися, коли влада не реагує, коли спливають нові скандали, коли діти досі чекають.

Але це розчарування ніколи не повинно перерости у відмову.

Наша підтримка має лишатися незмінною, тому що вона адресована не політикам, а невинним.

Продовжувати допомагати Україні — означає продовжувати рятувати життя, захищати справедливість і не дозволити, щоб діти зникли в небутті.

Навіть якщо держава дає збій — солідарність не повинна.