Чому Європа не має права покинути Україну

Кожного дня, за кількасот кілометрів від європейських столиць, ціла нація бореться за своє існування. Щодня українські міста піддаються обстрілам, родини ховаються у підвалах, а діти вчаться розпізнавати свист ракети раніше, ніж навчаються читати. Україна веде війну не лише за свою свободу: вона веде війну за нашу свободу.

Російська агресія — випробування для Європи

24 лютого 2022 року назавжди увійде в історію як день, коли Росія вирішила розтоптати міжнародне право та найелементарніші правила мирного співіснування. Перед цією жорстокістю Європа має лише одну альтернативу: допомогти Україні або погодитися з тим, що право сильного знову стане нормою на нашому континенті.Дати Москві перемогти означає надіслати жахливий сигнал: що вторгнення, окупація, культурне знищення та воєнні злочини можуть бути винагороджені. Це означає підготувати ґрунт для нових агресій завтра — проти Молдови, проти країн Балтії, проти самої демократії.

Ціна бездіяльності була б нестерпною

Дехто в Європі вже зітхає: «Це дорого», «Це триває надто довго». Але не треба себе обманювати: ціна бездіяльності була б набагато вищою. Розчавлена Україна означала б мільйони додаткових біженців, які перетинатимуть наші кордони, тривалу економічну нестабільність, Європу, ще більш вразливу до енергетичного та продовольчого шантажу.Допомога Україні — це не далека щедрість: це інвестиція у власну безпеку.

А діти?

Ми говоримо про танки, ракети, лінії фронту. Але часто забуваємо про найвразливіших — дітей. Понад 7 мільйонів українських дітей живуть під щоденною загрозою бомб. Тисячі були вбиті чи скалічені. Інших, відірваних від сімей, депортували до Росії, де їх чекає примусове «перевиховання».Ці діти мали б бігати в парках, засинати під казки, мріяти про майбутнє. Натомість вони вчаться рахувати секунди між сиреною повітряної тривоги та вибухом. Європа, яка присягалася захищати мир і людську гідність, хіба може відвернутися?

Моральна та історична відповідальність

Не плутаймо перспективу: це не Україна благає нас про допомогу — це ми потребуємо її мужності. Українці нагадують Європі, яка іноді вагається, що свободу, демократію та гідність доводиться відстоювати — якщо треба, зі зброєю в руках.Допомагати Україні — означає залишатися вірними власній історії, історії народів, що чинили опір окупації, історії поколінь, які клялися: «Ніколи знову».

Європа має обрати: честь чи ганьбу

Час напівзаходів та компромісів з агресором минув. Кожна передана ракета, кожен надісланий генератор, кожне євро, вкладене у відбудову, — це акт спротиву варварству.Європа повинна твердо стояти поруч з Україною. Не лише тому, що це правильно, а тому, що це життєво необхідно. Покинути Київ — означає покинути наші цінності, наших дітей, наше майбутнє.Історія нас судитиме. І вона буде безжальною до тих, хто віддав перевагу байдужості замість солідарності.